" />
Як всією сім'єю перейти на українську мову
23.11.2016

ImageУкраїнський журналіст, кіно- та літературний критик Олек Веремко-Бережний розповідає як всією сім'єю перейти на українську мову:

- Олек, Ви давно розмовляєте українською?

- Спершу я навчився українською писати. З дев’ятнадцяти років співпрацював із різними часописами, весь час намагаючись розвивати потрібні навички, розширювати лексикон. Але от що цікаво: це майже зовсім не допомагало вести розмови українською. Хвилин 10-20 поверхового спілкування ще витримував, та щойно вимагалося чогось більшого, ніж загальні фрази, ще й коли тема була не та, у якій би я набив руку, - починав «підвисати» й «глючити». Гадаю, багато хто з тих, що вважають себе білінгвами, насправді перебільшують власні можливості щодо якоїсь із мов. Особисто мені це не подобалося, і п’ять років тому цілком перейшов на українську.

- Що Вас підштовхнуло перейти на українську мову?

- Було кілька поштовхів. Перший стався одразу після школи, коли я вирішив – тепер уже не дитячими очима – дочитати роман Загребельного «Я, Богдан». Тими ж днями до рук мені потрапили ще дві книги: «Перверзія» Андруховича та «Російсько-український словник складної лексики» Караванського. Ефект виявився просто надпотужним: мене вразили ці неймовірні обшири української лексики, не знані доти її глибини. Я враз дотямив, що українська мова, якої нас навчали в школі, – це ледве не фікція, настільки вона була бідна, обскубана, ніби виварена у російській. Це не можна було навіть порівнювати зі справжніми можливостями нашої мови.

На той час я не був гаразд обізнаний з історією репресій часів царату чи совєтів проти української культури, але вмить мені розпрозорилося, наскільки я і мої співвітчизники обкрадені. Проте, ми вже не під багнетами жили, і здалося, що я, як і багато інших українців, не лише жертва, але й співучасник цього злочину, злочину, від якого потерпає власне українська мова, та навіть вся культура загалом. Цю правду про себе дуже болісно сприймають нинішні захисники російськомовності. Дивним чином вони бачать себе утисненими, а не утисниками, і відстоюють право на те, що перекладач, видавець і чудовий блогер Завен Баблоян називає «власною патогенністю».

Отже, з роками я лише впевнювався у всіх тих початкових висновках. А вирішальним чинником згодом став мій підростаючий син: ми з дружиною не бачили жодних логічних причин, щоби дитині, народженій у незалежній Україні, бути російськомовною.

- Де Ви народилися, виросли?

- На Дніпровщині, в маленькому, переважно російськомовному містечку. Причому, мама моя – вчителька російської мови та літератури. Сам я за шкільних часів отримав цілу купу відзнак із цих предметів, перемагав на обласних олімпіадах і в районних поетичних конкурсах. І це без жодного примусу і без жодної протекції з маминого боку, та, звісно ж, завдяки її впливу.

Власне, саме виходячи з того досвіду, я й переконаний, що українським учням не потрібно аж стільки знань з культури лише однієї з сусідніх держав. Грубо кажучи, Петербург Достоєвського майже ніяк не корелює з українськими історичними реаліями, про які пересічний українець часто має вельми химерні уявлення. Мій син, приміром, уміє читати російською, проте дуже дивується, коли чує, що чиїсь батьки вимагають, щоб їхні діти вивчали російських класиків лише мовою оригіналу.

Так, ми, дорослі, всі родом із СССР, ми жертви його політики лінгвоциду, та це не привід консервувати Совєтський Союз у кожній родині. Навіщо передавати свої культурні травми нащадкам? Коли бачимо, як нам самим часом важко вилікуватися від тих наслідків, чи маємо право перекладати вирішення цих проблем на дітей?

- Олек - це Ваше справжнє ім'я?

- Скорочення від Олександр – на польський манір. Вигадав це не я, а ще мої друзі у старших класах. Коли почав працювати літературним оглядачем у глянцевому сітіґайді «Афиша», зауважив, що моє подвійне прізвище займатиме ледь не весь рядок, і щоб не красти рядок для імені у кожної своєї рецензії, почав підписуватися так, як мене вже всі давно називали. Тобто з одного боку, це справжнє моє їм’я, а разом із тим, в офіційних угодах «Олек» записано як творчий псевдонім.

- Чи легко вдалося відомовитися від російської мови?

- Коли говоримо про імовірну важкість цілковитого переходу, ми можемо бачити, що справжніх проблемних моментів лише два: власне це рішення і період адаптації. Як тільки завагітніла моя дружина, ми обговорили можливість спільного переходу, але побоялися, що попервах погано опанована нами українська позначиться на гуморі, невимушеності чи навіть щирості, які добре було би демонструвати маленькій дитині. Такий острах, треба визнати, зайвий. Влітку, перед тим, як син мав піти до першого класу, ми започаткували вдома дні української – по одному на тиждень. Якось, після другого чи третього такого дня, я продовжив розмовляти українською, зовсім не помічаючи. А коли хтось на те звернув мою увагу, я зрозумів, що відтепер не потребую повернення до російської.

Втім, періоду пристосування не уник. Я міг вести дискусії українською про кіно чи літературу, а от випробуванням стала побутова мова. У відповідний момент ви можете з’ясувати, що не знаєте чи не пам’ятаєте, що «противень» українською буде «деко». Починаєте будувати речення так, ніби слово «борошно» жіночого роду, «око» чоловічого, а «час» – середнього. Найдовше тримається неусвідомлюване бажання називати числа російською, коли раптом доводиться щось рахувати. Невеличкі вольові зусилля можуть знадобитися, щоб відстріляти останні рудименти: наприклад, говорити «ходімо» замість «пішли» або не забувати про кличний відмінок.

Я завше раджу починати повний перехід якомога раніше, бо постійні стрибки у використанні двох мов лише подовжують період адаптації, тоді як повний перехід доволі швидко усуває з вашої української небажані домішки.

- Чи потрібні курси, як Ви гадаєте?

- Мабуть, курси можуть бути корисними для тих, хто бажає форсувати процес. Варто лише розуміти, що, як у випадку з будь-якою мовою, отримані знання не затримуються і не поглиблюються без регулярного вживання відповідного контенту і без власної практики. Найважливішою тут є звичка до мови. Без цього не допоможе й інститут.

Пригадую, як років 12 тому я був у знайомих на святкуванні дня народження. Серед гостей були дві філологині, мати й дочка. І от старша заповзялася розповідати кумедні історії зі своєї редакторської практики. Зокрема, вона шпетила якогось автора за слово «переступ», що вона його вважала калькою з російського «преступления». Ми ж усі посміхалися та кивали. Сподіваюся, не лише у мене пізніше була змога розширити власний лексикон і зрозуміти, як ми помилялися.

Відсутність звички до читання українською подеколи призводить до неадекватних уявлень про мову й літературу. В одній зі статей я вже розповідав, як численні читачі Стівена Кінга в українських перекладах Олександра Красюка нарікають на «занадто ускладнену» мову цих перекладів. Хоча справжня біда тільки в тому, що в цих читачів не вистачає читацької практики. А від одного представника «клубу любителів фантастики» я почув: на його думку, сучасної української літератури не існує. І це був не суворий критичний висновок про читане, він просто про неї не знав. Посіяні минулими поколіннями іноземних «просвітників» упередження та ще власні лінощі – це основне, що може завадити осягненню й опануванню української мови, а гідного контенту достатньо. Я більше скажу. Відсутність звички до споживання українського контенту тягне за собою непризвичаєність до українських дискурсів загалом, а саме через це підростають люди, що здатні потім вигукувати: «Путин, введи войска!»

Мені вдалося міцно здружитися з мовою завдяки читанню, а ще тому, що не боявся застосовувати набуте й не проминав нагоди зазирнути до словника чи посібника, щойно виявляв найменший пробіл.

- Коли Ви повністю перейшли на українську мову, як до цього поставилися Ваші родичі та близькі люди?

- Мама спершу припустила, що це продовження мого «підліткового опору» їй. Певно, хотіла думати, що вона хоч якимось чином продовжує впливати на розвиток мого світогляду. Всі інші поставилися з розумінням, здається.

- Ваши жена и ребенок тоже полностью перешли на украинский?

- Син уже за місяць після мого переходу почав незлецьки теревенити українською. Мені лишалося тільки робити маленькі підказки, все рідші та рідші. Моя дружина здавна білінгв, і впевнившись, що жодних дисонансів не відбувається, зробила цей крок і сама. Мій малий небіж, що живе на Черкащині, почувши про такі справи, почав українізуватися самотужки, а від нього вирішила не відставати у повсякденному спілкуванні його мама. Припускаю, що моя тітка, через часте використання іронічного суржику в себе у сім’ї, примудрилася наблизитися зараз до цілком годящої української.

- Здається, Ви, як ніхто інший, знаєте відповідь на питання «Як всією родиною перейти на українську мову?» Поділіться!

- Часто люди зволікають з переходом через побоювання перший час мати неприродний вигляд або незручно почуватися. Остерігаються кпинів з боку як російськомовних, так і україномовних. Що ж, немає нічого смішнішого й воднораз жалюгіднішого, ніж надмірні намагання не видатися смішним. З іншого боку, особисто я, коли ще лишався переважно російськомовним, почувався ніяково саме через те, що продовжував політику померлої імперії, був носієм посіяного нею вірусу. Мене лише дратував той парадокс, що хтось колись цілком свідомо, і то з недобрими намірами, інсталював у цій країні програму російщення, а я довгий час підтримував її роботу, вважаючи це чимось рідним і цілком нормальним.

Якщо ви визначилися зі своїм ставленням до пріоритетності української, просто попередьте родичів, приятелів і колег, що потребуєте практики і що сьогодні-завтра почнете вправлятися. Не слід боятися зауважень, натомість самі просіть про підказки, за щирість і зусилля вас лише поважатимуть. Не варто забувати про існування Google. В інтернеті десятки потужних словників, трапляються непогані форуми. У соцмережах є сторінки, де регулярно діляться мовними порадами та цікавинками.

Одна жіночка відстоювала свою звичку до читання російською, нарікаючи, що цікавих їй авторів українською не перекладено, та коли вона тих авторів назвала, виявилося, що в більшині своїй вони вже давно перекладені. Не може бути обмаль хороших книжок українською – буває маленька книгарня. Не слід вигадувати проблем чи озиратися на чужі упередження. Цікавтеся, перевіряйте, уточнюйте, на це нині не потрібно багато зусиль. Сьогодні ви не змогли сказати інакше, ніж «прихожая», а завтра-позавтра вже й подумки будете називати це «передпокоєм». Вчора ви підсміялися зі слова «переступ», завтра вам ніщо не завадить розумітися на малопомітних нюансах відмінностей між «переступом» і «злочином».

Дітям, завдяки школі та повсюдному українському контенту, зараз доволі легко перейти на українську. Лише мовні звички батьків, що підтримуються вдома, змушують їх стрибати туди-сюди й нав’язують споживання часто малоактуального російського продукту.

Пригадую одну маму-біженку з окупованих територій, яка влаштувала цілу виставу в столичній книгарні, стрівши в українському варіанті лічилки слово «рундук»: мовляв, шукатиму російськомовний садок, щоб доньці таке не доводилося читати. Мені нічого сказати таким людям. Одна справа – впиватися власним невіглаством, інша – зацементовувати дітей у світі власної ностальгії й того ж таки невігластва. Мабуть, вони вбачають у тому якісь перспективи для майбутнього своїх дітей.

Якщо ви не такі, та все ж вам кортить підсунути дитині своїх улюблених Носова чи Бєляєва, не полінуйтеся й спробуйте знайти їх в українському перекладі (дізнайтеся нарешті, де у вашому районі бібліотека, якщо перекладів немає по інтернет-книгарнях, у букіністів та у друзів з Facebook), дитина від того вже точно ніц не втратить.

Якщо діти менші, це взагалі чудово: читаючи їм українські казки, все більше звикатимете промовляти складніші конструкції. Навіть новачкам може видаватися, що складне – це не про казки. Добре, тоді пробуйте демонструвати дитині, як невимушено може промовлятися український текст.

Якщо дітей у вас поки нема, не відкладайте перехід на українську аж до їхнього народження, мороки тоді й без того вистачатиме. Домовтеся вдома чи з приятелями про дні спілкування українською. Ми з друзями таке пробували, ще як мені було сімнадцять, і пам’ятаю, що, коли це вам упервину, ви бекаєте, довгими хвилинами силкуючись сформулювати якісь нещасні два речення, – і це дуже весело. Ми тоді постійно реготалися із себе, і це було схоже на гру, в якій ти отримуєш бали за кожну грамотну фразу. Вам видніше, та я вважаю, що раз на тиждень – це несерйозно.

Власне, ви знаєте самі, як вам легше вчитися – самотужки чи під контролем викладача, наодинці чи компанією; головне, навіть за відсутності потрібних умов для одного, пробуйте інше, все піде на користь. Більшості українців, по суті, нема чого вчитися, лише перейти й звикнути, а решта – просто косметичні процедури. Для переходу всією сім’єю достатньо попереднього консенсусу щодо перших вправ, надалі спільні зусилля ще більше згуртовують близьких людей.

- Чудово, з родиною та близькими розібралися. А з роботою як? Чи легко знайти в Києві роботу людині, яка повністю відмовилася від російської мови?

- Ну, якщо ця відмова не настільки радикальна, що людина відмовляється читати писані російською оголошення про вакансії (втім, я цілком би зрозумів такий підхід). Принаймні, я вже понад десять років спостерігав, як цілковито україномовні люди влаштовуються на роботу до російськомовних колективів, і всім там ведеться добре. Я бачив і україномовних редакторів, які довго й успішно працювали в російськомовних ЗМІ.

2013-го року я ще переходив на російську, навідуючись до одного офісу, бо там такі дівчата працювали, аж я був не певен, чи вони нормально хоч рідну російську розуміють. Подібне – теж забобон, усі прекрасно все розуміють. Інша річ – чи не натрапите ви на керівника, який виявиться адептом «русского мира». Та вони ж у Києві далеко не на кожному кроці. Хай так, а в мене є патріотичний україномовний приятель, що в нього керівник – прихильник «Росії-матушкі», і нічого: співіснують якось роками.

Про ідеологічні розбіжності я інше розповім. На моїй попередній роботі вимагалося принаймні середнє розуміння англійської, оскільки підпорядковувалися ми американській компанії. І якось узяли новенького працівника, причому на непогану таку платню. Йому було ще куди рости у своїй спеціальності, а з англійською так і взагалі був повний швах. Нічого, вирішило керівництво, навчиться. І ось що він зробив другого тижня роботи в офісі (а вже устиг нагледіти модну квартиру, яку з цією зарплатою зміг би орендувати, на радість молодій вагітній дружині). Сидимо, працюємо, теревенимо, і раптом ні сіло ні впало цей хлопець розпочинає довгу промову про те, що на Майдан виходили лише безробітні алкаші, а мудрий Путін тепер справедливо провчає Україну. Хоч як нам те важко давалося, та ми не лізли в суперечку, лише з посмішкою радили не перетворювати робоче середовище на політичне шоу. Але потік не вщухав годину чи довше. Коли київський шеф (волонтер часів Майдану) дізнався про цей випадок, наступного ж дня звільнив новенького, аби той не вносив розлад у командні стосунки.

Та Ви ж про мову спитали. Ми бачимо, що різний бізнес тепер стикається повсякчас із проханнями та вимогами надавати інформацію про свої послуги українською. Компанії раз по раз програють суди, коли відмовляються робити це чи бодай забезпечити українську інструкцію до свого товару. Пригадую, як одна компанія, котра займається світлодіодними лампами, оголосила, що припиняє співпрацю з рекламним агентством, представник якого, керуючи сторінкою компанії, дозволив собі грубощі у відповідь на питання про імовірність дублювання інформації українською. І це все абсолютно зрозуміло: штопана білою ниткою концепція «дружби народів» розповзається на очах, усе більше людей воліють мати якомога менше спільного з країною-агресором. Ми живемо в країні, яка все активніше починає відновлювати, захищати й розвивати власну культуру. Це може не подобатися тим, хто погано собі уявляє справжні масштаби й справжню вартість цієї культури,

 

Читати також:

Україномовні канали на YOUTUBE

Український ютуб, список каналів українською

Как прожить 365 дней, покупая только украинское

Как Россия убивает украинскую экономику

Пять программ для проверки достоверности информации в интернете

 
< Пред.   След. >
2007-2016 Сайт Деньга создан чтобы помочь Вам достичь материального благополучия. Материалы сайта раскрывают тематики Инвестиции, Создание собственного бизнеса, Карьерный рост, Образование. Ресурс ориентирован на украинскую аудиторию, но может быть полезен всем. Редакция не несет ответственности за достоверность информации, опубликованной в рекламных материалах. Использование материалов Деньга разрешено только при наличии активной ссылки на главную страницу портала www.denga.com.ua