Провокація і сміливість - рухає світом. А соціумом рухає еліта. Та чи вправі вона це робити? Що втрачає еліта від свого невірного кроку або рішення?

Чому елітарність стала синонімом недоторканності забронзовілого буття? Чому ще ніхто не поставив це питання на суд історії? Чому ще жоден експерт не почав аналізувати наслідки такого кроку? Чи не вистачає сміливості, або це просто страхь втратити рабовласника.

А ось навіщо я ставлю це питання перед вами, спробую розтлумачити в цьому есе.

Еліта, як відомо, здійснює функції управління підконтрольним народом, і виробляє нові моделі поведінки, що дозволяють соціуму пристосовуватися до змін оточення і світу. Грубо кажучи, еліта несе функцію захисту, передбачення, приклад і наслідування. І сама головна психологічна властивість еліти - відповідальність. Відповідальність за свій народ, домен, державу і свої рішення.

Чим же відрізняються нинішні господарі управлінських висот від своїх побратимів з давнини.

Перш за все - відсутністю обов'язку!

Жоден герцог або маркіз не отримував титул і герб без обов'язку його захищати всіма засобами. Кожен з них, був, перш за все, воїном, а потім управлінцем. Вони ризикували своїм життям, починаючи нові війни. І не тільки своїм, а й життями своєї сім'ї і своїх найближчих родичів. Вони це прекрасно розуміли, затіваючи військові компанії, бунтівні афери або фронду. Їх могли вбити в бою або на пласі. Тому сеньйори дуже довго думали і вкрай рідко хотіли ризикувати своїм становищем (життям). Але умови гри були жорсткі і прозаїчні - привілеї замість щосекундної готовність скласти голову.

Лицарі зайвий раз не ризикували і не бунтували, а воювали проти зовнішніх ворогів або сусідів по стану. Хто сильніший, той і правий. Але коли було потрібно, йшли всією когортою у військові походи, знаючи, що якщо програють, то їм буде непереливки - вб'ють і оком не моргнути. Тому еліті прощалися невинні пустощі. Та й часу на них у середньовічних елітаріїв особливо і не було. Вони воювали, відкривали нові землі і будували держави.

Згодом головні елітарні функції стали переміщатися в бік «Золотого Тільця». Ти міг вже не воювати, а екіпірувати енну кількість солдатів і продовжувати бенкетувати в своїй цитаделі.

Далі гроші стали займати нішу обов'язку. Вони стали надметою і сверхвиправданням. Банкіри і бізнесмени зайняли престоли, але ось парадокс, вони стали дуже зацікавленими в постійних війнах, адже вони не були військовозобов'язаними, а, навпаки, стали витягувати матеріальну вигоду з військових конфліктів.

Вони ризикували тільки грошима - купці перемогли бойових генералів.

Далі нові господарі світу стали експериментувати з філософськими поглядами, політичними ідеалами, піаром, рекламою і таке інше. Для них головним мірилом став прибуток.

Не помираючи в боях, еліта стала закритим клубом надбагатих і приєднавшихся до них нащадків шляхетних прізвищ. Але, все-таки, вони ще ризикували - своїми вкладеннями. Бізнесмени могли невдало інвестувати, прогоріти, а в підсумку застрелитися. Був ще більш романтичний варіант - дуелі.

Але настав двадцятий, переломний вік! Еліти прийшли в рух і соціальні ліфти стали виносити наверх представників зовсім несподіваних занять і професій: акторів, професорів, журналістів, філософів і т.д. Вони теж стали зараховуватися до сонму небожителів. Ось тільки з відповідальністю у них стало ще гірше. Так, і приклади, які вони подавали для обивателів, були, м'яко скажемо, дуже суперечливими.

Додамо, що і продуктивністю тут не пахло. Але це як подивитися на ситуацію.

Адже найбільш продуктивна ситуативна еліта, що формується в переломні для суспільства моменти, коли існуюча раніше еліта втрачає свій авторитет. Ситуативна еліта затверджується на цьому тлі, доводячи свою суспільну користь, обгрунтовуючи актуальність пропонованих ідей і рішень. Історично склалося, що ситуативна еліта з часом перероджується в номенклатурну.

Прекрасний опис радянського соціального експерименту. Але якщо подивитися з точки зору відповідальності і обов'язку, то відразу зрозуміла логіка «великої чистки». Еліта повинна побачити нового суверена, а безвідповідальні вискочки повинні бути знищені. Адже вони ризикують сталим новим порядком. Вони нерозумні, а система, навіть нова, в кращому випадку, виштовхує безумців на узбіччя. А в гіршому пускає за видатками.

Вже нова еліта платила кров'ю, і мала «благородне» право йти на війну добровольцями. За все доводилося розплачуватися.

Але після Великої війни, еліти прийшли до міжнародного консенсусу - гроші взамін на спокій. Точніше, спокій робить гроші - гроші роблять владу. Головне дістатися до годівниці і сидіти тихо-тихо.

Відповідальність, борг і страх  стали випаровуватися і танути в пам'яті нащадків. Ми маємо все і нікому нічого не винні. Еліта перетворилася в паразитуючий клас. Вона не веде - вона обкрадає, принижує, розкладається і всіляко намагається виправдати своє місце розташування.

Якщо в минулому високе положення або статус знаходили ті, і тільки ті, хто брав на себе ризик і розплачувався за свої дії, а героями ставали ті, хто чинив так заради чужих людей; сьогодні має місце зворотнє. Ми свідки того, як підноситься новий клас героїв навпаки, бюрократів, банкірів, учасників на форумі і стратегій і вчених, нікому не підзвітних і ні за що не відповідаючих. При цьому вони володіють величезною владою. Ніколи раніше так багато тих, кому нічого не загрожує, не контролювали суспільство в такому ступені. І це жахливо.

Підкреслюю, нинішня біла кістка суспільства нічим не ризикує. Якщо банкіри минулого вкладали хоча б свої гроші і ризикували ними ж, то зараз ділки розпоряджаються грошима «інвесторів», напускаючи пил, мішуру і брехню. Тому жоден банкір з Уолл-стріт не застрелився і не кинувся під поїзд. Кому цікаво, нехай почитають, скільки полягло банківських працівників за роки «Великої Депресії».

А тепер плавно перейдемо до України і її «еліті». У англосаксів є традиція, вона ж відповідальність. У Піднебесній є страх і довгий історичний шлях. У німців є працьовитість і креативність, то наші можуть лише позмагатися в корупції і самовбивчістю своїх забаганок. Вони ставлять на кін державу, яку вони не побудували, яке, завдяки їм, ледь животіє, і яка тепер може зникнути або стекти кров'ю. І цю державу, яка підняла їх наверх, вони покинуть при першій же можливості.

Такої еліти я не хочу. Еліта повинна переживати всі потрясіння разом з народом, не ризикувати долею держави, не маючи засобів захисту і плану. Вона повинна приймати рішення, відчуваючи на своїй скроні цівку народної уваги і народного гніву. А якщо їх мета тільки особисте збагачення, то таку еліту потрібно знищувати. Безжально і на постійній основі.

Інакше вона знищить весь проект.

І нас з вами.

Читати також:

Нардеп назвал пять оснований для импичмента Порошенко

Володимир В'ятрович: «Нюрнберг» над комунізмом можливий і потрібний» 

Без жодного шансу. Афанасьєв і Солошенко про те, як ФСБ ламає людей у полоні 

Оригінальний текст російською:

 Почему элиту нужно убивать?

Почему элитарность стала синонимом неприкасаемости забронзовевшего бытия? Почему еще никто не поставил этот вопрос на суд истории? Почему еще ни один эксперт ни начал анализировать последствия такого шага? Не хватает смелости или это просто боязнь потерять рабовладельца.

А вот зачем я ставлю этот вопрос перед вами, попробую растолковать в этом эссе.

Элита, как известно, осуществляет функции управления подконтрольным народом, и вырабатывает новые модели поведения, позволяющих социуму приспосабливаться к изменяющемуся окружению и миру. Грубо говоря, элита несет функцию защиты, предвидения, примера и подражания. И самая главное психологическое свойство элиты – ответственность. Ответственность за свой народ, домен, государство и свои решения.

Чем же отличаются нынешние хозяева управленческих высот от своих собратьев из древности.

Прежде всего – отсутствием долга!

Ни один герцог или маркиз не получал титул и герб без обязанности его защищать всеми средствами. Каждый из них, был, прежде всего, воином, а потом управленцем. Они рисковали своей жизнью, начиная новые войны. И не только своей, а жизнями своей семьи и своих ближайших родственников. Они это прекрасно понимали, затевая военные компании, мятежные аферы или фронду. Их могли убить в бою или на плахе. Поэтому сеньоры очень долго думали и крайне редко хотели рисковать своим положением (жизнью). Но условия игры были жестки и прозаичны – привилегии взамен ежесекундной готовности сложить голову.

Рыцари лишний раз не рисковали и не бунтовали, а воевали против внешних врагов или соседей по сословию. Кто сильнее, тот и прав. Но когда было нужно, шли всей когортой в военные походы, зная, что если проиграют, то им не поздоровиться — убьют и глазом не моргнут. Поэтому элите прощались невинные шалости. Да и времени на них у средневековых элитариев особо и не было. Они воевали, открывали новые земли и строили государства.

Со временем главные элитарные функции стали перемещаться в сторону «Золотого Тельца». Ты мог уже не воевать, а экипировать энное количество солдат и продолжать пировать в своей цитадели.

Дальше деньги стали занимать нишу долга. Они стали сверхцелью и сверхоправданием. Банкиры и бизнесмены заняли престолы, но вот парадокс, они стали очень заинтересованными в постоянных войнах, ведь они не были военнообязанными, а, напротив, стали извлекать материальную выгоду из военных конфликтов.

Они рисковали только деньгами — купцы победили боевых генералов.

Далее новые хозяева мира стали экспериментировать с философскими взглядами, политическими идеалами, пиаром, рекламой и т.д. Для них главным мерилом стала прибыль.

Не умирая в боях, элита стала закрытым клубом сверхбогатых и примкнувших к ним отпрысков благородных фамилий. Но, все-таки, они еще рисковали – своими вложениями. Бизнесмены могли неудачно инвестировать, прогореть, а в итоге застрелиться. Был еще более романтичный вариант – дуэли.

Но наступил двадцатый, переломный век! Элиты пришли в движение и социальные лифты стали выносить наверх представителей совсем неожиданных занятий и профессий: актеров, профессоров, журналистов, философов и т.д. Они тоже стали причисляться к сонму небожителей. Вот только с ответственностью у них стало еще хуже. Да, и примеры, которые они подавали для обывателей, были, мягко скажем, очень противоречивыми.

Добавим, что и продуктивностью здесь и не пахло. Но это как посмотреть на ситуацию.

Ведь наиболее продуктивна ситуативная элита, формирующаяся в переломные для общества моменты, когда существовавшая ранее элита утрачивает свой авторитет. Ситуативная элита утверждается на этом фоне, доказывая свою общественную пользу, обосновывая актуальность предлагаемых идей и решений. Исторически сложилось, что ситуативная элита со временем перерождается в номенклатурную.

Прекрасное описание советского социального эксперимента. Но если посмотреть с точки зрения ответственности и долга, то сразу понятна логика «великой чистки». Элита должна увидеть нового суверена, а безответственные выскочки должны быть уничтожены. Ведь они рискуют установившимся новым порядком. Они безрассудны, а система, даже новая, в лучшем случае, выталкивает безумцев на обочину. А в худшем пускает в расход.

Уже новая элита платила кровью, и имела «благородное» право идти на войну добровольцами. За все приходилось расплачиваться.

Но после Великой войны, элиты пришли к международному консенсусу – деньги взамен на спокойствие. Точнее, спокойствие делает деньги — деньги делают власть. Главное добраться до кормушки и сидеть тихо-тихо.

Ответственность, долг и страх стал стали улетучиваться и таять в памяти потомков. Мы имеем все и никому ничего не должны. Элита превратилась в паразитирующий класс. Она не ведет – она обворовывает, унижает, разлагается и всячески пытается оправдать свое местоположение.

Если в прошлом высокое положение или статус обретали те, и только те, кто брал на себя риск и расплачивался за свои действия, а героями становились те, кто поступал так ради чужих людей; сегодня имеет место обратное. Мы свидетели того, как возвышается новый класс героев наоборот, бюрократов, банкиров, участников форумом и стратегий и ученых, никому не подотчетных и ни за что не отвечающих. При этом обладающих огромной властью. Никогда прежде такое множество тех, кому ничего не грозит, не контролировало общество в такой степени. И это ужасно.

Подчеркиваю, нынешняя белая кость общества ничем не рискует. Если банкиры прошлого вкладывали хотя бы свои деньги и рисковали ими же, то сейчас дельцы распоряжаются деньгами «инвесторов», напуская пыль, мишуру и ложь. Поэтому ни один банкир с Уолл-стрит не застрелился и не кинулся под поезд. Кому интересно, пускай почитают, сколько полегло банковских работников за годы «Великой Депрессии».

А теперь плавно перейдем к Украине и ее «элите». У англосаксов есть традиция, она же долг, она же ответственность. У Поднебесной есть страх и длинный исторический путь. У немцев есть трудолюбие и креативность, то наши могут лишь потягаться в коррупции и самоубийственности своих прихотей. Они ставят на кон государство, которое они не построили, которое, благодаря им, влачит жалкое существование, и которое, теперь может исчезнуть или истечь кровью. И это, поднявшее их наверх государство, они покинут при первой же возможности.

Такой элиты я не хочу. Элита должна переживать все потрясения вместе с народом, не рисковать судьбой государства, не имея средств защиты и плана. Она должна принимать решения, чувствуя на своем виске цевье народного внимания и народного гнева. А если их цель только личное обогащение, то такую элиту нужно уничтожать. Безжалостно и на постоянной основе.

Иначе она уничтожит весь проект.

И нас с вами.