І до чого призводить затягування цього процесу

Після заяв президента України Петра Порошенка й Міжнародного валютного фонду про необхідність відкриття ринку землі на порядку денному вітчизняного парламенту постало питання завершення земельної реформи.

З огляду на обсяг аграрної економіки й український менталітет, не дивно, що це питання викликало широке обговорення в суспільстві і відповідний конфлікт інтересів у Раді. Втім, всі запропоновані законопроекти досить консервативні і варіюються від пропозиції продовжити мораторій ще на п’ять років до введення внутрішнього ринку двома етапами – у 2017 і 2019 роках.

Передісторія цієї проблеми така: у процесі масової денаціоналізації після розвалу СРСР громадянам, які працювали в колгоспах, було призначено видавання паю, середній розмір якого становив 3 га. Однак право власності на нього було неповним: транзакції купівлі-продажу заборонялися.

Мораторій на продаж сільськогосподарських земель є стандартною практикою, яка, серед іншого, застосовувалася в країнах Прибалтики, а також у Румунії й Болгарії. Його основне завдання – дати державі час на створення необхідних для прозорого ринку умов: кадастрових карт, механізмів державного захисту продавців, земельних банків та відповідних нормативно-правових актів.

Якщо ми звернемося до досвіду згаданих вище країн, то побачимо, що незважаючи на те, що в країнах Прибалтики мораторій було знято в 1995-му, а в Болгарії та Румунії – в 1998 році, реальний процес створення інституційної основи ринків землі проходив аж до 2003 -2004 років. В Україні цей процес триває вже вдвічі довше. За цей час Госгеокадастр у співпраці зі Світовим банком створив один із найкращих у Європі кадастрів, встиг відкритися й закритися Державний земельний банк, і було розроблено більш ніж десяток законопроектів про обіг земель сільськогосподарського призначення. Проте, мораторій існує донині. Причина – лобіювання його продовження агрохолдингами та відсутність політичної волі для завершення настільки резонансної реформи.

Подібне затягування зі скасуванням мораторію в підсумку призвело до виникнення низки диспропорцій в аграрному секторі та сільській місцевості.

Назвемо основні з них:

1. Відчуженість земель. У середньому, 21% земель сільськогосподарського призначення не обробляють. Причина: неможливість ефективного перерозподілу землі ринком.

2. Низька врожайність. Урожайність у країнах-прикладах (згадані вище країни + Угорщина, Словаччина, Чехія та Польща) за 2003–2014 роки перевищувала українські показники в середньому на 25,6%.

Причин тому кілька:

3. Погіршення структури виробництва. Причина – небажання фермерів ризикувати і вирощувати продукцію з високим рівнем доданої вартості на орендованій землі призводить до підвищення питомої ваги рослинництва, а саме – найбільш простих його видів: зернових і зернобобових.

4. Монополізація аграрного сектору. Питома вага земельних банків великого бізнесу за 2010–2015 роки зросла на 42% і зберігає тенденцію до зростання. Причина – різниця в цінах на сільськогосподарську продукцію всередині країни й на міжнародних ринках. На сьогодні для пшениці 1–3 класів вона становить 95% ($179 і $350 відповідно).

Очевидно, що малий і середній фермер в Україні не можуть самостійно подолати всі бюрократичні перешкоди й експортувати свою продукцію, що робить їх набагато менш конкурентоспроможними, якщо порівняти з агрохолдингами. У комбінації з мінімізацією витрат останніми завдяки використанню сучасної техніки, а також низкою нетехнологічних чинників, як-от: доступ до дешевшого кредитування, курсова різниця й податкові пільги, агрохолдинги отримують прибутки набагато вищі за середньоринкові й консолідують земельні банки своїх менших конкурентів.

Важливо зазначити, що перевищення прибутковості агрохолдингів над середнім рівнем в аграрному секторі пов’язано саме з мораторієм і відповідним відставанням цін на землю від свого потенціалу.  

5. Жалюгідне соціально-економічне становище села. Основною точкою конфлікту інтересів при знятті мораторію є ціна землі. Як показують розрахунки, при наявності внутрішнього ринку ціна землі зростає швидше і стає вищою, ніж при його відсутності.

Зростання цін вигідне власникам, проте знижує прибутки і капіталізацію агрохолдингів. По суті, мораторій на продаж сільськогосподарських земель ─ це субсидування аграріїв за рахунок власників землі, чий дохід здебільшого не перевищує мінімального прожиткового рівня. Припустивши, що середні темпи розвитку сільського господарства і відповідне зростання цін на землю в країнах-прикладах після скасування мораторію є наслідком впливу «невидимої руки ринку», можна знайти недоотримане зростання капіталізації українських земель (іншими словами ─ недоотриманий приріст добробуту власників землі).

Оскільки всі зазначені вище диспропорції прямо чи побічно впливають на середню врожайність, вони відповідно також впливають і на обсяги виробництва в аграрному секторі. Помноживши різницю врожайності між постсоціалістичними країнами, які створили внутрішні ринки землі, і Україною на обсяг українського аграрного сектору, можна визначити рівень недовироблення аграрної продукції, що сформувався внаслідок мораторію.

Джерело: World Bank, IMF, Госгеокадастр, Eurostat, Farmy.cz, dtz.com, EU Land Markets and the CAP- Jo Swinnen (scientific-publications.net), розрахунки автора.

Перспективи розвитку

Сьогодні існує три основні варіанти розвитку подій: продовження мораторію, поетапний запуск ринку і введення ринку землі в форматі обміну орендними правами (останній варіант включає в себе два різних законопроекти, однак їх вплив на економіку однаковий). Економічний ефект кожного з них базується на їх здатності виправити наявні диспропорції в аграрному секторі і виражається в зростанні вартості всіх сільськогосподарських земель країни. З одного боку, всі власники, звичайно, не зможуть тут же її продати і отримати зазначені суми, але вони зможуть отримати великі орендні доходи (або дорожче її закласти).

Джерело: Госгеокадастр, ВРУ, розрахунки автора

Розглянемо особливості кожного з перерахованих варіантів.

Продовження мораторію. Даний варіант не здатний жодним чином врегулювати ситуацію, що склалася, більше того, він тільки її посилить, тому економічний ефект ─ відсутній.

Поетапний запуск ринку. Формування внутрішнього ринку, хоч і з рядом обмежень, дозволить цінам зрости на 71% протягом перших двох років, що пов'язано зі зникненням корупційної ренти. Подальше зростання цін буде базуватися на зростанні врожайності і покращенні структури виробництва.

Ринок орендних прав. Створення електронного майданчика земельних аукціонів також викорінить корупційну ренту і посилить конкуренцію, що дозволить цінам на землю вирости на 71% в перші два роки. Однак фундаментальні проблеми, створені неповноцінністю права власності на землю, даний варіант вирішити не здатний.

Підсумки: український уряд, через понад 15 років після продовження першого мораторію, досі не наважився його скасувати. Регулярна відстрочка приводила до того, що лобі агрохолдингів у парламенті ставало все сильнішим, а «замовлення на реформу знизу» як результат тривалих піар-кампаній, навпаки ─ все слабшим. Зараз уряд, заручившись підтримкою МВФ, отримав вікно можливостей для завершення земельної реформи та врегулювання ситуації в аграрному секторі. Чи скористається він ним? Відповідь криється в ступені демократизації української влади.

http://forbes.net.ua/

Читати також:

Спецкор: 95% учасників АТО, що подали заявки, не отримали земельні ділянки

70% крестьян не хотят продавать свою землю — опрос

Китайцы охотятся на украинские черноземы?

Государство отобрало у столицы контроль за землей

Геодезическая съемка: что собой представляет?